Вулиця Петровського, на якій знаходиться ХНАДУ, до війни називалася
Басейною відповідно адреса університету була вул. Басейна, 25. Незвичайна назва
вулиці викликає запитання. Але пояснення цьому досить просте – назва вулиці
пов’язана з розвитком водопостачання міста Харкова, і коротка його історія
така.
В кінці XVIII ст. річкова вода була
визнана лікарською управою абсолютно непридатною для вживання. Тому для
приготування їжі і питва населення користувалося водою з криниць. Найбільш
відомі: Бєлгородська, Павлівська, Карпівська, а також прекрасний колодязь з
навісом на кам’яних стовпах, який знаходився на Миколаївській площі(нині площа
Конституції).
У 1846 р., зважаючи на очікуваний
200-річний ювілей міста, купці вирішили зробити пожертвування на спорудження водоводу.
Впродовж двох років відраховувалося щорічно 0,5% від вартості нерухомого майна.
Першого березня 1878 р. було укладено
контракт з бельгійськими концесіонерами на спорудження та експлуатацію водоводу
для постачання Харкова водою у кількості п’ятсот тисяч відер на добу. Згідно з
контрактом роботи було завершено в трирічний термін і водовід запрацював 17
червня 1881 р.
Для водопостачання використовувалася
вода Карпівського і Павлівського джерел, яка самопливно надходила з місця збору
по дренажних трубах на Конторську насосну станцію, де піддавалася фільтрації.
Далі вода перекачувалася у два басейни:
головний (на Холодній горі) об’ємом 492 м³ і запасний в районі
Німецької (нині Пушкінська) та Басейної
вулиць (нині Петровського) об’ємом 123 м³ . Збереглася
фотографія тільки холодногірского басейну, але можна з достатньою упевненістю
припустити, що і запасний басейн виглядав аналогічно. Недивно, що вулиця, на
початку якої розташовувалася ця переконлива споруда, і дістала відповідну назву
–Басейна.
З басейнів вода по трубах подавалася до
точок розбору. Протяжність водовідної мережі складала 41,35 км . Містяни купували
воду в водорозбірних будках за ціною 0,25 коп. за відро. У місті було
влаштовано 12 таких будок.
Уся подальша історія харківського водоводу – це його
реконструкція, розвиток і розширення. На особливу увагу заслуговує і
водонапірна вежа для подання води в нагірний район Харкова, що побудована в
1913 р. Професор Рузський спроектував цю вежу за системою інженера Шухова: «вся изъ желъза, съ
желъзным ръшетчатымъ остовомъ, имъющимъ форму гиперболоида вращения высотой 110 футов , с желъзнымъ
клепаннымъ бакомъ емкостью 60 000 ведеръ». Вона знаходилася недалеко від нашого університету – на
розі вулиць Мироносицької та Островського (нині Весніна). Вежа була важливою
визначною пам’яткою не лише району, але й усього міста. Її було видно
звідусіль.
У 1945 р. вежа була розібрана і перевезена до Полтави, де
знаходилася до 2002 р. і пізніше була демонтована.
20
березня 1938 р. було введено в дію першу чергу Сіверсько-Донецького
водоводу, який подавав у Харків 50 тис.м³ води на добу.
У 1960 р. завершується будівництво другої нитки водоводу
від Кочетківської станції, що збільшує подання води на 100 тис. м³ на добу, але
в місті, як і раніше, відчувався дефіцит води, який постійно зростав.
У 1964 р. введено в дію Печенізьке водосховище об’ємом 383 млн м³. У цьому ж році для економії питної води
побудована система технічного водопостачання промисловості міста.
У 1984 р. після закінчення будівництва і введення в дію
пускового комплексу першої черги магістрального водоводу діаметром 1400 мм з каналу Дніпро –
Донбас (продуктивність 375 тис. м³ на добу, розташований на відстані 140 км від міста) Харків
став забезпечуватися водою цілодобово.
У 2015 році місто відзначило 134-річчя від дня
спорудження харківського водоводу.
Є.І. Романенко,
доц. кафедри ТМіГ
Комментариев нет:
Отправить комментарий